Дим від вогнищ був густий, але здіймався він не від пожеж помсти. Він стелився від обрядових вогнів, від тліючих цілющих трав і смол! Княгиня Ольга стояла на пагорбі, дивлячись не з гнівом, а з глибокою, прадавньою скорботою!
Пізніше християни припишуть їй жорстокість — спалене місто деревлян, живцем похованих людей, птахів, що несуть смерть! Отруйне павутиння попів і священників, виткане тими, хто боявся істини, яку вона берегла!
Ольга не страчувала деревлян. Вона прийшла як Суддя, що знала корінь зла: вбивство її чоловіка Ігоря (Агарія) було не просто зрадою, а ритуальним актом, спробою обірвати нитку священного Роду Рароковичів! Це лише ім’я, яке носило щось незмірно давніше! Рід, що йде від Предків, чия кров зберегла пам’ять про Світ до поділу, до викривлення. Рід носіїв Знання! Упродовж віків їх називали по-різному.
На землях РусАріїв у таємних колах їх називали богомилами. Не християнами, не язичниками у звичному розумінні! Вони знали Істину про Буття — дуалізм світла й темряви, духу й матерії — не як вічну боротьбу, а як викривлення первісної Гармонії. Це знання було небезпечним, бо підривало підвалини рабства — не тілесного, а духовного, насаджуваного тими, хто жадав влади над душами, над творінням Господа. Ольга була не просто Княгинею — вона була берегинею Коду.
Її кров була не біологічною рідиною, а живим носієм пророцтва. Її ДНК була не генетичною спіраллю, а прихованим складним шифром, накресленим самою Природою. Він містив не лише історію її Роду, а й ключ до розуміння Істинного Устрою Світу, шлях до пробудження сплячого Духу Землі.
Літописи, які вона вела, не були пергаментними сувоями, що їх можна спалити. Їх викарбували не лише в сріблі, а й у камені під Києвом, закарбували у візерунках давніх капищ, зашифрували в обрядових піснеспівах і передавали з уст в уста лише посвяченим.
Вони не зникли. Вони сплять. Вони чекають години, коли вібрації світу зміняться і Код можна буде прочитати.
Її хрещення в Царгороді — наймайстерніша брехня літопису, написаного на догоду переможцям! Чи стояла вона у водах Босфору, приймаючи ім’я Олена? Ні, вона не могла проміняти своїх Предків на скрегіт зубів Яхве та її творінь. Її серце залишилося вірним Знанню Предків.
У християнстві вона бачила не істину, а потужне знаряддя, яке можна або використати, або дозволити йому поглинути себе. Вона впустила його на Русь не як Світло, а як щит, як тимчасову форму, під покровом якої давня Істина могла зберегтися, сховатися в глибинах, стати тінню у вірі, нав’язаній чужоземними полчищами. Богомильство — не Єресь, а езотеричне ядро, саме життя того Знання, яке вона берегла. Її Рід, її діти й онуки донині несуть іскру, але заповіданий нею Код залишається замкненим у ній самій, у її Саркофазі та в обраних хранителях.
І ось на смертному одрі, не в променях християнської слави, а в таємній кімнаті, оточена кількома вірними, Ольга шепотіла тихим, але сповненим незламної сили голосом:
Не плачте за тілом. Я не йду. Я стаю символом. Тінню Сокола на стіні часу. Моя кров… її збережено. Мій Код… його запечатано, він чекає на Слово жінки-нащадка — на її слово. Чекає години, коли вікова брехня, що роз’їдає тканину розуміння, стане нестерпною, коли біль світу стане таким сильним, що він свідомо захоче побачити шви реальності.
Її гострий і проникливий навіть у слабкості погляд обвів присутніх. Літописи — вони тут: у Землі, у камені, у пісні вітру, у вашій крові, діти Роду! Вони чекають своєї години. Це не просто Історія… це сутність забутої Істини.
Істина обпалює душі тих, хто відчуває, але не може зрозуміти. Вона роз’їдає фальшиві закони, на яких збудований Ваш Світ.
Її останній подих більше нагадував видих полегшення й очікування:
Чи готові ви… коли настане час… прийняти цю правду, чи волієте залишитися в теплому, звичному полоні міфів, створених, щоб заколисувати вас?
Вибір завжди за вами, але Код… він активується, і… Кров… прокинеться, а тінь Сокола стане вогнем!
Ольга заплющила очі. Її тіло згасло, але це була не смерть. Це був перехід в інший стан буття — перетворення на Символ, на сигнал, що чекає, закарбований у вічності. Її ДНК, її кров, таємно збережена й захищена обрядами, недоступними розумінню непосвячених, стала живою капсулою часу!
Літописи під Києвом, у горах, у глибинах лісів — не камені й слова, а сплячі кристали Знання!
Вікова брехня — офіційна Історія, написана переможцями, релігія, що перетворилася на догму, — справді роз’їдає розуміння! Вона приховує не лише справжню роль Цариці Прекрасної Ягині Ольги, а й саму природу реальності, відому її Роду. Правда не у фактах про спалені міста чи прийняті хрещення; правда — у Коді, що цокає всередині крові, у проклятті забутої Істини, яка чекає на свою годину пробудження. Чи готовий світ до цього? Чи готовий ти? Вибір, як сказала тінь Сокола, завжди твій!
Майте на увазі: зворотний відлік уже розпочався…!